Чому агрострахування в Україні формалізується і як забезпечити реальний страховий захист сільгоспвиробників?

- Якими є попередні підсумки весняно-літнього сезону агрострахування?

- Якщо їх порівнювати з минулим роком, то можу сказати – відзначається падіння обсягів страхування за весняно-літнім сезоном. І це спостерігається на всіх рівнях – і на рівні великих агрохолдингів, і на рівні середніх, дрібних фермерських господарств.

Переконаний, цього року більш низькі результати отримали дуже багато страхових компаній. Це зумовлено рядом причин. Серед них – відсутність у сільгоспвиробників грошей, належного розуміння того, що таке агрострахування, як воно працює тощо.

Виняток складає хіба що заставне страхування. Як визнають самі сільгоспвиробники, до такого страхування їх підштовхнула нужда. Під час отримання банківських кредитів, укладання ф’ючерсних контрактів, отримання товарних кредитів аграрії опиняються у вкрай жорстких рамках, за які не можуть вийти. І тому змушені укладати договори страхування, які рекомендують банки чи структури, що надають товарні кредити. Часто ці договори не повною мірою захищають інтереси страхувателів або ж підписуються так звані договори формального страхування.

- Передбачається, що в ринкових умовах агрострахування повинно стати складовою агробізнесу. Чи є зрушення у цьому напрямку?

- Це розуміння, на жаль, досі не закріпилося у свідомості наших сільгоспвиробників. Саме «на жаль», тому що аграрні компанії у західних країнах працюють інакше. Вони жорстко дотримуються правила – сільгоспвиробництво пов’язане з багатьма ризиками, і діяти за принципом «а раптом пронесе» – нерозумно. Агрострахування є гарантією збереження майбутнього врожаю, а отже – і бізнесу.

Була надія, що ця цивілізована практика агробізнесу приживеться і у нас. Тому що західні компанії, які зайшли на наш ринок, за логікою, мали б її культивувати. І тим самим підтягувати вітчизняних аграріїв до сучасних стандартів. Але на жаль…

Західні інвестори адаптувалися до наших умов і в багатьох випадках прийняли їх. І зараз навіть від них ми все рідше чуємо слова про те, що агробізнес обов’язково має бути застрахований.

Безумовно, це погано. Бо таким чином втрачаються орієнтири, українські аграрії залишаються без прикладів для можливого наслідування. І як наслідок – ситуація в агрострахуванні розвивається спонтанно, що вкрай небажано для АПК, який стає опорою для національної економіки.

- Поведінка фермерських господарств зрозуміла – у них і посівні площі відносно невеликі, і грошовий обіг. Але чому скупляться агрохолдинги, у яких же можливості зовсім інші?

- Усі намагаються економити гроші – і ті, у кого їх мало, і ті, у кого їх багато. Це закономірно, так має бути. І коли мова заходить про агрострахування, від фінансистів, які представляють великі агрохолдинги, доводиться чути – якщо у нас загине одне-два поля, то цей ризик ми беремо на себе з набагато меншими фінансовими втратами і з меншими часовими витратами у порівнянні з тими, які доведеться нести при оформленні та отриманні страхових виплат.

Такі думки також мають місце на ринку. І зазначу – часто вони не безпідставні. Поведінка деяких страхових компаній змушує багатьох аграріїв міркувати, а деяких – і діяти таким чином.

- Аналітики аграрного ринку стверджують, що значною мірою нинішнє прохолодне ставлення до агрострахування спровоковане наслідками недавньої фінансової кризи. Чи це справді так?

- Диму без вогню, як відомо, не буває. Так, фінансова криза відгукнулася таким чином. Вона ще більше загострила давню проблему нестачі у аграріїв обігових коштів. Проблему, яку в попередні роки породила штучно занижена ціна на сільгосппродукцію, а сьогодні посилюють складнощі при отриманні банківських кредитів, різних преференцій, нестабільність державної аграрної політики, коли уряд декларує одні наміри, а насправді реалізуються зовсім інші.

Свого часу агрострахування було обов’язковим видом страхування та здійснювалося мало не в наказовому порядку. При цьому було чітке розуміння, хто що і як робить, хто за що відповідає. Потому від цього відійшли – агрострахування залишалося обов’язковим страхуванням, але до певної міри. Згодом вирішили, що сільгоспризики страхувати взагалі не потрібно і скасували навіть ті постанови, що були. Увесь світ страхує аграрні ризики, а нам, виявляється, це не потрібно.

А компенсації частини страхової премії… Така програма в Україні працювала в 2005-2008 роках, коли за Законом про держпідтримку сільського господарства аграріям відшкодовували до половини страхової премії. Якби ви знали, яких зусиль коштувало аграріям отримати цю субсидію від держави! Часто їм відмовляли в компенсації лише через те, що вони запізнювалися з поданням відповідних документів на день-другий.

Дуже часто траплялося й таке: врожай аграрії страхували вчасно, документи на компенсацію подавали також вчасно, а компенсацію не отримували. Бо до черги не потрапляли. Такі випадки не сприяли зміцненню авторитету агрострахування.

А нинішні хитання, які спостерігаємо на ринку, – то ми запроваджуємо заборону на експорт зерна, то її скасковуємо. Або ситуація минулих років, пов’язана з роботою Аграрного фонду, – як непросто тоді було отримати кредит, оформити договори страхування! Все це підтверджує, що говорити про стабільність якогось процесу не доводиться. Тому аграрії – і представники агрохолдингів, і фермери – не хочуть брати в ньому участі. Їх дії сьогодні спрямовані не стільки на розвиток виробництва, скільки на виживання.

- Та й розмови про можливе створення державної страхової компанії змусили багатьох страховиків зайняти вичікувальну позицію, чи не так?

- Гадаю, що так. Бо нема чіткого розуміння того, як розвиватимуться подальші події, які функції виконуватиме ця компанія, якщо вона буде створена, як розподілятимуться ролі між представниками бізнесу та держави. А нерозуміння завжди змушує людей займати вичікувальну позицію.

Як на мене, це вірно: вкладати гроші в розвиток сектору агрострахування у таких нестабільних умовах, коли все так різко і часто змінюється, вкрай ризиковано. Моя думка – своїми нескінченними розмовами про можливе створення державної агрострахової компанії, змінами правил гри на ринку агрострахування уряд не лише не посприяв розвитку національного агрострахування, а навпаки, загальмував його.

- На початку нашої розмови ви згадали про формальне агрострахування. Чи вірно я зрозумів, що воно зберігає тенденцію до посилення? Якщо так, то чим це загрожує вітчизняному АПК та страховому ринку?

- Так, формальне страхування, на жаль, посилює свої позиції. Бо у аграріїв нема грошей на якісне страхування, а якісне страхування не може бути дешевим. Я думаю, що всі це давно розуміють. Щоб застрахувати масив у кілька тисяч гектарів навіть з тарифом до 5%, доводиться платити дуже великі гроші. Тому страхувателі, в тому числі й великі холдинги, шукають будь-які можливі механізми здешевлення агрострахування.

Така ситуація додає негативу загальній картині. Бо всі розуміють й інше – у разі настання страхових випадків формальне агрострахування не гарантує виплат. А коли їх нема, то нема й довіри до агрострахування. Це і є та головна шкода, якої формальне страхування завдає агрострахуванню.

Саме тому такою важливою є державна підтримка агрострахування. Без неї аграрії можуть дозволити собі лише формальне страхування. А воно, як показує практика, реального захисту не дає.

- Передбачалося, що стандартні страхові продукти, розробкою яких останніми роками активно займається проект Міжнародної фінансової корпорації (IFC) «Розвиток агрострахування в Україні», повинні максимально посприяти впровадженню реального агрострахування. Чи справджуються ці надії і чи достатньо ефективно працюють ці продукти з урахуванням українських реалій?

- Усього Проект запровадив 9 стандартних страхових продуктів. Вони стосуються озимих (пшениці, жита, тритикале, ячменю та рапсу), ярових (пшениці та ячменю), а також кукурудзи та соняшника. Тобто йдеться про стратегічні сільгоспкультури, і це добре.

Щодо того, як вони працюють, мені важко судити. Справа в тому, що я не уклав жодного договору страхування за цими стандартними страховими продуктами. У цьому напрямі дуже активно працює Українська аграрна страхова компанія. І, наскільки мені відомо, вона вже домоглася певних успіхів.

Ці успіхи могли б бути вагомішими. Справа в тім, що нові страхові продукти, на відміну від формального страхування, гарантують реальний страховий захист, і, відповідно, є досить дорогими. І тому в умовах відсутності держпідтримки не кожен аграрій може ними скористатися.

Не слід також забувати, що це пілотна розробка, і для впровадження цих продуктів потрібен час. А ще належить провести велику інформаційну роботу. Це по-перше. А, по-друге, нові страхові продукти мають чимало переваг. Достатньо сказати, що аграрії підписують стандартні договори, до яких страхові компанії не можуть вписати жодного слова, жодної букви. А це означає, що інтереси аграріїв захищені дуже надійно. Як, зрештою, і страховиків. І це цілком закономірно, адже і ті, й інші брали найактивнішу участь у розробці стандартних страхових продуктів.

Далі: аграрії можуть застрахувати ті самі посіви озимих культур на весь цикл виробництва, а за бажання – на певний період. Наприклад, лише на осінь і зиму або на весну і літо. Тобто за аграріями залишається право вибору.

Аграрії самостійно обирають рівень можливого страхового відшкодування. Тільки їм слід знати: чим більшу суму під час настання страхового випадку вони хочуть отримати, тим більше мають сплатити за страховку.

Ще одна особливість стандартних страхових продуктів – це можливість отримати відшкодування навіть у випадку, якщо загинуло не все поле, а лише його частина. До речі подібне часто трапляється після перезимівлі. Такий підхід у першу чергу може зацікавити малоземельні господарства.

У стандартних страхових продуктах все детально прописано. Я б сказав – крок за кроком. А це дає можливість аграріям уникнути конфліктних ситуацій у стосунках із страховиками.

Справа в тому, що більшість конфліктних ситуацій виникає ще на етапі підписання договору страхування. Причин тут багато. Одна з них – низька поінформованість страхувателів про те, як працює договір, що треба робити у разі виникнення страхової події, як відбуватиметься процес врегулювання збитків.

Гадаю, що успіх впровадження нових страхових продуктів неможливий без зворотного зв’язку з їх користувачами – сільгоспвиробниками. Вони повинні сказати, що їм подобається, а що – ні. І розробники стандартних страхових продуктів просто зобов’язані дослухатися до їх думки. Також дуже важливо, щоб стандартні страхові продукти були підкріплені перестрахуванням.

Від себе можу сказати – це страхові продукти завтрашнього дня. Але добре те, що вони запускаються в роботу вже сьогодні.

Степан ГОНЧАРЕНКО