Почитаем прессу

0
Размер текста
25.01.2007

Інвестиційна діяльність страхових компаній України: стратегія та пріоритети

Постійне збільшення техногенних, економічних і соціальних ризиків загрожує збереженню й подальшому зростанню суспільного багатства, що вимагає від держави та суб’єктів господарювання дбати про формування ефективної системи страхових резервів, призначених для своєчасної компенсації збитків.
Фінансові ресурси, які акумулюються у вигляді страхових резервів, служать істотним джерелом інвестицій в економіку. У розвинених країнах світу страхові компанії за обсягами інвестиційних вкладень перевищують загальновизнаних інституціональних інвесторів - банки й інвестиційні фонди.
Не менш важливе значення має інвестиційна діяльність страховиків і на мікрорівні, виступаючи одним з головних факторів забезпечення ефективного функціонування страхової компанії.
По-перше, інвестиційна діяльність визначає можливість надання страхових послуг за рахунок формування достатніх обсягів страхових резервів.
По-друге, добре організована інвестиційна діяльність забезпечує в певній мірі якість страхових послуг і визначає ринкову позицію страховика.
По-третє, інвестиційна діяльність впливає на основні характеристики страхового продукту, насамперед на його вартість, і на фактичне виконання зобов’язань страховиком, обумовлене строками страхових виплат.
По-четверте, інвестування дає можливість власникам страхової компанії розвивати свій бізнес і самостійно управляти ним. За рахунок інвестування страхових резервів відбувається нагромадження коштів для збільшення власних ресурсів. Це положення є суттєвим у світлі тенденцій щодо поступового збільшення регулятором вимог до мінімальних розмірів статутного капіталу страхових організацій.
Сьогодні український страховий ринок демонструє швидкі й стійкі темпи росту, поліпшуються його якісні характеристики, збільшується частка страхових послуг у ВВП, що сприятиме зростанню ролі страхових компаній у національній економіці. Зважаючи на це виникає нагальна потреба у проведенні комплексних досліджень не лише економічної природи страхових операцій, а й політики страховиків у галузі ефективного нагромадження й інвестування.
Дослідження показують, що основним джерелом одержання прибутку для страхової організації більшості цивілізованих країн є не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, кошти від якої спрямовуються, як правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збитковим видам страхування, розробку нових продуктів, підготовку кадрів й ін.
Економічне значення страхування не вичерпується лише ризиковою, акумуляційною (формування резервів), превентивною, контрольною функціями, важливе місце приділяється ощадній. Соціальне значення інвестиційної діяльності страховиків нерозривно пов’язано саме з ощадною функцією.
Аналітика щодо проблем інвестиційної діяльності страхових компаній не є традиційною для вітчизняної економічної літератури, зважаючи на цю обставину, редакція продовжує традицію проведення спеціалізованих оглядів і пропонує до уваги читачів результати власного дослідження.
Експертне опитування було проведено у вересні 2006 року, а в якості респондентів залучено керівників провідних страхових компаній України.
У вибірку потрапило 18% лайфових та 72% ризикових страховиків. Розподіл страхових компаній за різновидом капіталу засвідчив, серед експертів виявилось 70% представників страхових організацій з вітчизняним капіталом, 6% – з іноземним та 24% - зі змішаним. Переважна частина опитаних є представниками страхових компаній з тривалим досвідом роботи на ринку.
70,6% респондентів керують компаніями з чисельністю працюючих до 50 осіб; по 11,8% - від 50 до 100 осіб і від 150 до 250 осіб й лише 5,9% - від 100 до 150 осіб.
Незважаючи на стабільне зростання частки валових страхових платежів у ВВП, її розмір залишається недостатнім, щоб стверджувати про значну роль страхування у функціонуванні національної економіки. Страхові компанії не на повну потужність використовують власний потенціал, як фінансового інституту, який акумулює кошти населення та підприємницьких структур і розміщує їх у процесі інвестиційної діяльності, відіграючи таким чином вагому роль у перерозподілі ВВП. Невелика частка страхових платежів українських страховиків у ВВП вказує на недостатній рівень страхової культури і відповідних традицій та реальних доходів бізнесу і населення – головних споживачів страхового продукту.
Показники надходжень страхових платежів свідчать про високий попит на добровільне страхування майна і низький - на послуги зі страхування життя. Структурний дисбаланс набув ознак, які потребують негайної уваги з боку держави. Адже така ситуація на страховому ринку суперечить основам функціонування страхових ринків як країн з розвиненою ринковою економікою, так і країн з економікою перехідного типу. Світові страхові гранди у структурі премій найбільшу питому вагу мають премій зі страхування життя – близько 60%.
Це свідчить про те, що економічно розвинені країни орієнтовані на розвиток страхування життя, оскільки саме цей вид страхування має практично невичерпний потенціал. Коли населення отримує можливість спрямовувати значну частину своїх коштів не на споживання, а на заощадження, виникає потреба в існуванні фінансових інститутів, які б забезпечили зберігання і примноження цих коштів, тобто інвестиційних та пенсійних фондів, страхових компаній зі страхування життя. Саме тому в країнах з розвиненою економікою, де рівень життя населення досить високий, страхування життя розвивається швидкими темпами. Зокрема, в Японії та Великобританії частка премій зі страхування життя складає біля 80%.
Недостатній рівень капіталізації ринку, несприятливі умови для інвестування, відсутність надійних інвестиційних інструментів і державних гарантій під інвестиційні проекти, недосконалість податкового законодавства негативно впливають на інвестиційну привабливість страхового ринку України, а від так уповільнюють його розвиток. Загальний рівень інвестиційної привабливості вітчизняного страхового ринку 52% експертів визначили як середній.
Аналіз стану і тенденцій розвитку страхового ринку України дозволив виділити низку факторів, які стримують розвиток інвестиційної діяльності страхових компаній.
Більше 70% експертів переконані, що політична та економічна нестабільність в першу чергу негативно впливає на інвестиційну діяльність. Підтвердженням цьому є загальна невизначеність місця та ролі страхування в українському суспільстві та неузгодженість регуляторної політики у сфері страхування, корупція у державних органах влади. Відсутнє чітке усвідомлення того, що розвинений страховий ринок не існує за умов фінансово та соціально-економічної нестабільності.
Ситуація зі страхуванням життя, що склалась сьогодні в Україні, зумовлена низьким економічним розвитком країни, відсутністю у більшої частини населення країни вільних коштів, які можна було б вкласти у страхування життя та недовірою до страхових компаній, зумовленою негативним досвідом вкладання коштів у різноманітні фінансові структури на початку дев’яностих років ХХ ст.
Стримує розвиток страхування життя також відсутність на ринку України довгострокових фінансових інструментів, в які могли б вкладати кошти страхові компанії, так вважає 47,1% експертів (див. рис.3). Українські державні цінні папери поки що не є надійним фінансовим інструментом, а вкладення коштів в акції підприємств на довгострокову перспективу, навіть так званих «блакитних фішок», є досить ризикованим.
В умовах ринкової економіки страхування є важливим чинником розгортання інвестиційної діяльності. Страхові компанії виступають у двох якостях. З одного боку в процесі здійснення своєї основної (операційної) діяльності вони страхують економічні інтереси суб’єктів господарювання від ймовірних ризиків і цим самим стимулюють інвестиційну активність, з іншого – виступають безпосередніми інвесторами.
Таким чином, роль страхових компаній як постачальника капіталу визначають два фактори: обсяг ресурсів, якими вони володіють, і термін, протягом якого ці ресурси можуть використовуватись. Ріст інвестиційного капіталу обумовлений наступними чинниками: наявністю страхових резервів, що збільшуються з розширенням страхових операцій та власним капіталом.
У зв’язку з тим, що обсяг резервів і термін, на який вони розміщуються, перетворюють страхові компанії у найпотужніші фінансово-кредитні інститути, у країнах з розвиненим ринком страхова справа визнана стратегічним сектором економіки. Інвестиційна діяльність страхових компаній за кордоном є настільки масштабною, що численні страховики мають спеціалізовані відділи, які займаються управлінням інвестиційними портфелями. Діяльність страхових компаній, таким чином, стала виходити далеко за межі страхової, і це стало визначальним у віднесенні їх до фінансових посередників.
Інвестиційна діяльність стала невід’ємною частиною страхового бізнесу і це відзначають у своїх працях вітчизняні та зарубіжні вчені, які вказують, що основна діяльність страхової компанії пов’язана досить часто зі збитками, які можуть компенсуватись прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності.
Інвестиційні можливості страхування в Україні з року в рік зростають, про це свідчить аналіз динаміки частки чистих страхових премій у ВВП. Ринок розвивається, а від так страхові компанії набувають якостей потужних інституціональних інвесторів.
На Заході, де високий рівень конкуренції та збитковості страхових операцій, саме питання прибуткового і належного розміщення вільних коштів є для керівництва будь-якої компанії дуже важливим. На думку 53% експертів переважна більшість вітчизняних страховиків вважає за доцільне заробляти кошти безпосередньо на страхових операціях і задовольнятись низько дохідними інвестиційними інструментами, такими, як депозити – 82,4%.
Представники компаній зі страхування життя виявились одностайні у питанні пріоритетності страхової та інвестиційної діяльності власних організацій, на відміну від експертів з ризикових компаній, 64,3% яких стверджує у необхідності проведення страхової діяльності, а решта за 35,7% - страхової та інвестиційної.
75% експертів компаній за участю іноземного та вітчизняного капіталу віддають перевагу страховій та інвестиційній діяльності, а решта - страховій. У той час як 58,4% експертів компаній за участю вітчизняного капіталу віддають перевагу страховій, а решта – страховій та інвестиційній діяльності.
Іншою проблемою, пов’язаною з інвестиційними та страховими операціями, є питання співставлення їх ролі у страховому бізнесі. Існують різні точки зору. Одна грунтується на тому, що основним завданням страхової компанії є надання страхових послуг, а тому інвестиційна діяльність має вторинне значення. Такого підходу дотримувались науковці та практики за часів СРСР, коли страхові резерви Держстраху були у повному розпорядженні держави, яка монополізувала цей вид діяльності.
Інша - інвестиційна діяльність є головною, вона створює умови для виконання страхових зобов’язань перед клієнтами, особливо це стосується страхування життя. Ця позиція відстоюється в наукових колах Німеччини, Франції та США.
Вважаємо, що страхова та інвестиційна діяльність є рівнозначними. Саме таке твердження має переконливі аргументи, адже не можна реалізувати інвестиційну функцію страхування без попереднього накопичення грошових фондів. І навпаки, ефективне розміщення страхових резервів і власних коштів страхової компанії – це засіб досягнення фінансової стійкості. Існує тісний взаємозв’язок між зазначиними видами діяльності. Дана точка зору стає дедалі поширенішою серед країн на пострадянському просторі у зв’язку з демонополізацією страхового ринку, а тому не дивно що її підтримало 47% експертів (див. рис.4).
Оптимізація процесу управління інвестиційним потенціалом є доволі актуальним завданням серед страховиків. Вибір моделі управління залежить від розміру та фінансових можливостей компанії, обраної інвестиційної політики, наявності прямих та непрямих державних обмежень або стимулів до вибору інвестиційних партнерів, умови їх діяльності тощо.
Нагальною є проблема щодо дотримання принципів інвестування страхових резервів, серед яких першість 82,4% експертів віддали дохідності; 64,7% - диверсифікації інвестиційного портфелю; 58,8% – гарантованого повернення вкладень; 41,2% – підконтрольності інвестицій; 29,4% - ліквідності й 5,9% - привабливості.
Доволі логічний є розподіл, якщо зважити на те, що на другому місці серед інвестиційних пріоритетів щодо розміщення страхових резервів, у разі рекомендаційного характеру Правил 47,1% експертів визнали слабко ліквідний об’єкт - нерухомість.
Експерти компаній зі страхування життя визначили такий порядок пріоритетності принципів розміщення капіталу: по-перше, диверсифікація інвестиційного портфелю, а по-друге, підконтрольність інвестицій, гарантоване повернення вкладень та дохідність.
Експерти з ризикових компаній вважають, що по-перше, варто дотримуватись принципу дохідності, по-друге, диверсифікації інвестиційного портфелю та гарантованого повернення вкладень, по-третє, ліквідності та підконтрольності інвестицій й по-четверте, привабливості.
Торкаючись питання управління інвестиційним потенціалом можна виділити декілька систем, які передбачають:
- наявність у структурі страхової компанії власного інвестиційного департаменту із залученням висококваліфікованих менеджерів та актуаріїв. За необхідності можливе також створення дочірніх інвестиційних компаній або компаній, що здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів й управляють активами. Такий підхід можна охарактеризувати як надзвичайно чутливий до індивідуальних потреб страховика;
- передача активів на аутсорсінг. Довірче управління є доцільним для середніх та малих страхових компаній, які за невелику (порівняно з витратами на самостійне управління) плату отримують професійні послуги, можуть підвищити дохідність та диверсифікованість інвестиційного портфелю. Основною вадою цього методу управління є нездатність управляючої компанії повністю задовольнити потреби страховика в індивідуальному підході.
Більшість страхових компаній не має ретельно розробленої інвестиційної стратегії та вкладає кошти у фінансові інструменти афілійованих структур чи у банківські депозити. З розвитком страхового ринку у частині його реального сегменту потреба у безпечному та ефективному розміщенні коштів страхових компаній буде зростати. Забезпечити вирішення цього завдання можна лише за умови наявності відповідного інформаційного та кадрового забезпечення. Страхові компанії, надаючи послуги з покриття ризиків, самі відчувають потребу у професійних управляючих, в першу чергу на фондовому ринку.
На сьогодні 70,6% респондентів наголосили, що при організації інвестиційної діяльності користуються послугами штатних фахівців; по 23,5% - компаній з управління активами та позаштатних консультантів й лише 5,9% - дочірньої інвестиційної компанії.
Лайфові страховики віддають перевагу штатним працівникам, у той час як ризикові використовують усі можливі канали.
Питання управління інвестиційним потенціалом страхових компаній в частині вибору партнерів не може залишатись поза увагою держави. Чим більш стабільними, прозорими, чіткими та відповідними реаліям та потребам ринку є норми законодавства в цій сфері, тим більш захищеними є інтереси страхувальників та страховиків. Держава повинна не лише констатувати практику, що склалась, але і створювати її шляхом впровадження нормативно-правого підгрунтя для поточних та перспективних потреб учасників фінансового ринку.
Вітчизняним законодавством не передбачено (проте й не заборонено) співпрацю страхових компаній з пайовими інвестиційними фондами та іншими інститутами спільного інвестування. На практиці поширеним є створення дочірніх компаній, які обслуговують інвестиційні потреби страховиків. Варто врахувати досвід Російської Федерації, де з липня 2006 року Правилами розміщення страхових резервів дозволено використовувати послуги довірчого управління активами. Легалізація довірчого управління дає страховикам зручний та професійний інструмент для забезпечення високого рівня ефективності ведення бізнесу.
Типи участі страхових компаній на фінансовому ринку можна розподілити на спекулятивний та інвестиційний. В загально ринковому вимірі превалювання того чи іншого типу залежить від співвідношення страховиків, що здійснюють ризикові види страхування, і страховиків, що здійснюють страхування життя. З огляду на те, що в структурі страхових платежів в Україні за видами страхування превалюють ризикові види, інвестиційна діяльність вітчизняних страховиків у першу чергу повинна забезпечувати можливість негайного відчуження коштів страхувальників з інвестиційного процесу. Основною метою страховика, що виступає в ролі інвестора, є забезпечення фінансової стійкості для виконання зобов’язань перед страхувальниками. Інтерес страхового інвестора визначається досягненням цієї мети.
В цілому, на відміну від класичного інвестора, основними цілями страховика при формуванні інвестиційного портфеля в умовах вітчизняного страхового ринку є не лише максимізація дохідності та мінімізація ризику, а й забезпечення повернення вкладень.
Практичне втілення даної концепції в умовах України є віддаленим від бажаного. Як вже відзначалось, характерною рисою вітчизняного страхового ринку є низький рівень виплат, який, в свою чергу, є наслідком того, що частина страхових операцій використовуються з метою податкової оптимізації. Це означає, що в розпорядженні страховиків залишається великий обсяг страхових премій. З огляду на це страховики вважають за доцільніше в умовах нестабільного функціонування інвестиційних ринків не займатись пошуками варіантів прибуткового і надійного розміщення активів.
Ще однією перепоною на шляху перетворення українських страховиків на потужних інвесторів є низька капіталізація страхового ринку.
В той же час необхідно усвідомлювати, що низька інвестиційна активність страховиків є наслідком не лише недостатнього рівня страхової культури. Навіть за дотримання законодавчих умов питання гарантії збереження коштів залишається невирішеним.
Низька інвестиційна привабливість для страховиків набору українських інвестиційних інструментів та обмеженість їх вибору визначають стан не тільки страхування, а й економіки в цілому. Страховий сектор (особливо довгострокове страхування життя як джерело «довгих» грошей) за рахунок своєї стабільної інвестиційної політики дозволяє підтримувати в національній економіці здатність до стійкого економічного росту незалежно від циклічних коливань. Тому в розвинутих країнах від рівня розвитку страхування, особливо накопичувального страхування, багато в чому залежить стан грошово-кредитної системи, рівень інфляції, а отже – рівень і якість інвестиційної активності.
Ставки за депозитами в Україні залишаються ще достатньо високими в порівнянні з іншими країнами світу, що на сьогодні робить інвестування саме в ці фінансові активи досить привабливим для страхових компаній. Однак зазначена форма інвестувань є уразливою з боку системних фінансових ризиків, пов’язаних, зокрема, з інфляційним знеціненням грошової одиниці та зміною банківського процента.
Крім того, відсотки по депозитах будуть знижуватись у зв’язку з приходом на банківський ринок іноземних інвесторів, які будуть пропонувати кредити за низькими відсотками у відповідності з процентною політикою власних національних ринків, і відповідно знижувати депозитні ставки.
Повноті використання інвестиційних можливостей страхового капіталу на фондовому ринку заважає не лише диспропорція у співвідношенні ризикових видів страхування і страхування життя, а й слабкість самого фондового ринку.
Ринок акцій є одним з основних сегментів фінансового ринку і тому його стан досить об’єктивно відображає сутність процесів, що відбуваються в економіці. Розвиток ринку акцій тісно пов’язаний з процесом приватизації державної власності. В Україні цей процес носить повільний і невпорядкований характер, відстрочивши прихід на підприємства нових ефективних власників. Процес приватизації державних підприємств включав продаж компаній за надзвичайно заниженою вартістю, виникнення «фінансових пірамід», які не тільки завдали фінансової шкоди всім учасникам приватизаційного процесу, але й значно підірвали довіру потенційно потужної категорії інвесторів – громадян – до інвестиційних компаній і фінансових установ в цілому.
Практично всі акції, які обертаються на фондовому ринку Україні, є простими іменними акціями, оскільки переважна більшість акціонерних товариств в Україні була створені в процесі приватизації. Таким чином, в Україні не набув поширення випуск привілейованих акцій, які є більш прийнятними для інвестування страхових активів, оскільки знижують ризик вкладень в цей інструмент, який є ризикованим за своєю економічною сутністю.
Через відокремленість акціонерного капіталу від реального сектору економіки спотворюється інвестиційний попит на фондові активи, підприємства не відчувають власної вартості в акціях. Рівень інвестиційної мобільності пайового капіталу є надзвичайно низьким.
У цілому ринок акцій на сьогоднішній день є недокапіталізованим і функціонує переважно в первинній формі розвитку. Активізація торговельних угод часто ототожнюється зі збільшенням обсягів операцій, що на наш погляд є передчасним висновком.
Активність страхових компаній на ринку нерухомості залишається незначною. Питома вага інвестиційних вкладень в загальній структурі активів на цьому ринку скоротилась з 6,3% в 2002 році до 4,4% в 2005 році. При цьому частка інвестицій в нерухомість окремих страхових компаній може бути значно більшою. Але, як правило, страховики тримають на балансі лише ту нерухомість, яка необхідна для здійснення операційної діяльності (офісні приміщення тощо). Такий обсяг вкладень, як правило, свідчить про те, що страховики не розглядають цей ринок як перспективний з точки зору інвестування.
Теоретично вкладення в нерухомість можуть розглядатись як перспективний напрямок для страхових компаній, що здійснюють страхування життя та інших фінансових посередників, що в силу особливостей основної діяльності здійснюють довгострокові інвестиційні вкладення з метою захисту від інфляційного знецінення активів.
Вкладення в нерухомість, як правило, забезпечують більш високу віддачу, ніж надання коштів в кредит. Слід відзначити, що інвестиційна привабливість об’єктів нерухомості (житла, соціальної інфраструктури) відзначається нерівномірністю для різних регіонів. Найбільш привабливим з цієї точки зору є Київ (завдяки можливості придбання житла, створення регіональних представництв фірм), рекреаційних зонах, території поблизу столиці та великих міст (дачі, котеджі).
Для консервативних інвесторів, до яких належать і страховики, включення золота в портфель має сенс лише в контексті покращення диверсифікаційних властивостей портфеля, оскільки золото має негативну кореляцію з більшістю інших основних класів активів.
Деякі фахівці з портфельного інвестування, вважають, що включення золота в портфель може бути надзвичайно корисним для підвищення скоригованої на ризик дохідності інвестиційного портфеля. Вважається, що оптимальна частка золота в портфелі знаходиться в межах від 5% до 10%. Саме такий норматив вкладень коштів страхових резервів в банківські метали і встановлено державою для всіх страховиків.
Важливою характерною рисою золота як класу активів є й те, що воно не є чиїмось зобов’язанням, як усі боргові цінні папери, та не засвідчує права вимоги на активи компанії, як акції. Тобто інвестори в золото не несуть ризику дефолту або банкрутства на відміну від інвесторів в будь-які цінні папери.
В цілому структура інвестиційного портфеля українських страховиків характерна для нерозвинених страхових ринків економік перехідного типу, на яких переважають ризикові види страхування. В таких умовах страховики приділяють основну увагу отриманню високого поточного доходу і ліквідності інвестицій.
Головною метою державного регулювання інвестиційної діяльності є забезпечення необхідної платоспроможності страховиків. Законодавці та органи нагляду, вирішуючи це питання, не приділяють достатньої уваги дотриманню прав страхових компаній як інституціональних інвесторів. Від цього в значній мірі залежить можливість своєчасного і повного виконання ними зобов’язань перед клієнтами. На страховому ринку часто виникають ситуації, коли виконання умов по страховим відшкодуванням залежить не лише від страхових компаній, але й від бажання та можливостей держави, інших учасників фінансового ринку виконати свої зобов’язання. У зв’язку з цим необхідно законодавчо надати право страховим компаніям здійснювати контроль за розміщеними страховими резервами шляхом участі в радах директорів підприємств, в які інвестовано кошти, регулярного отримання інформації щодо прийняття ними управлінських рішень, поточного фінансового стану.
Правила не надають можливості представляти кошти страхових резервів цінними паперами, що не котируються на фондовій біржі. Законодавство в такий спосіб оцінило ступінь ризику таких вкладень, але водночас знизило можливості страховиків кредитувати економіку. Загальновідомо, що найбільш перспективні вкладення – це вкладення в реальний сектор економіки.
Серед недоліків діючої системи державного регулювання розміщення страхових резервів 64,7% експертів визначили існуючі нормативи, які не відповідають реаліям ринку; 58,8% - обмеженість напрямів інвестування та 52,9% - мінливість нормативних актів.
Для підвищення ефективності інвестиційної діяльності страхових компаній доцільно встановити норматив вкладень в цінні папери, які не котируються на фондовій біржі, на рівні не більше 30%. Це дозволить забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу, підконтрольність інвестицій з боку інвесторів-страховиків, ріст диверсифікації інвестиційного портфеля, а збільшення обсягів страхових премій та резервів сприятиме тому, що інвестиційна діяльність страховиків буде мати реальний, а не спекулятивний характер.
Привертає увагу той факт, що акції та облігації, які котируються на фондовій біржі, мають однакові обмеження. Рангова характеристика цих фінансових активів за факторами ризику, дохідності та ліквідності прямо протилежна, що повинно знайти відображення у нормативах.
У найближчій перспективі страхові компанії зі страхування життя будуть зайняті пошуком дохідних і надійних інвестиційних активів. Вони зацікавлені в таких цінних паперах, які б забезпечили мінімальну ставку дохідності в умовах прогнозованих темпів інфляції. В Україні ще тривалий час не буде існувати ліквідного та достатньо дохідного фінансового ринку. В цих умовах страховим компаніям доведеться вкладати свої кошти в короткострокові та ризикові фінансові інструменти. Тому держава повинна запровадити нові державні цінні папери, орієнтуватись переважно на вітчизняних інвесторів, розміщувати державні позики на внутрішньому ринку, забезпечуючи необхідний рівень дохідності, який би перевищував інфляційні очікування. Це дало б змогу активізувати інвестиційну діяльність фінансових посередників, особливо страхових компаній, а також не допустити відтоку коштів за межі країни.
Проблема побудови ефективної системи оподаткування страхової галузі має велике значення, оскільки від кількості податків, їх функціонального призначення, рівня ставок, диференційованого підходу, наявності та обґрунтованості пільг залежать можливості впливу податків на поведінку страхових компаній та інших суб’єктів економічної діяльності. Сьогодні це звучить особливо актуально, оскільки чинна система оподаткування страхових компаній ставить страховиків у виключне, порівняно з іншими юридичними особами, становище. Це єдина галузь, де оподатковується не прибуток, а дохід, що стало однією з основних причин існування різного роду податкових оптимізаційних схем. Останнє явище не можна назвати цілком негативним. Існують два типи податкової оптимізації: відстрочення податкових платежів, що широко використовується у країнах з ринковою економікою, та повне ухилення від сплати податків (характерне для України та інших країн, економічні реалії та податкове законодавство яких створюють податкові стимули до такої поведінки господарюючих суб’єктів). Безумовно, такий дисонанс вимагає виправити ситуацію. Переконані, що ринок до таких дій держави готовий, доказом цього є рівномірний розподіл відповідей респондентів на запитання щодо оцінки характеру впливу сучасної системи оподаткування на інвестиційну діяльність страховиків.
Так 66,7% експертів – представників лайфових страховиків переконані, що система оподаткування має скоріше стимулюючий вплив, а решта висловились про нейтральний. У той час як 42,9% експертів з ризикових компаній вважають, що цей вплив скоріше дестимулюючий, а 7,1% - дестимулюючий.
Таким чином можна стверджувати: пільговий режим оподаткування страхових компаній втратив свою актуальність та починає виконувати дестимулюючу функцію в рамках національної економіки і є ефективним виключно відповідно до інтересів страховиків.
Прибуткове оподаткування страхових компаній в Україні можна ідентифікувати як недосконале. Використання виключно альтернативного податку на доходи створює неринкові переваги для страхування порівняно з іншими конкурентними секторами фінансового ринку, ігнорує інтереси бюджету, не стимулює ефективну страхову та інвестиційну діяльність.
На думку 70,6% експертів за умови залучення страховими компаніями вітчизняних чи іноземних інвестиційних ресурсів їх варто було б спрямувати у підвищення якості послуг; 52,9% - розвиток інформаційних технологій; 47,1% - на удосконалення збутової та продуктової політики, а 41,2% - у підвищення кваліфікації персоналу.
Спеціалізація страховика має якісний вплив на визначення ним пріоритетності щодо напрямів використання капіталу за умови залучення вітчизняних чи іноземних інвестиційних ресурсів.
Завадити здійсненню тактичних та стратегічних планів може реалізація низки ризиків, які притаманні вітчизняним страховикам, зважаючи на вище зазначене нагальною є потреба впровадження компаніями дієвої системи ризик-менеджменту. На думку 35,3% опитаних, їх компанії притаманний ризик недобросовісної конкуренції; 29,4% - недостатності капіталу; 23,5% - неформалізованості бізнес-процесів; 17,6% - втрати частки ринку.
Лайфові компанії в першу чергу переймаються ризиками недобросовісної конкуренції (33,3%), знецінення вартості активів (33,3%) та відсутності чіткої законодавчої бази зі страхування життя (33,3%). У той час як ризикові компанії стурбовані ризиками недостатності капіталу (35,7%), недобросовісної конкуренції (35,7%), неформалізованості бізнес-процесів (28,6%), втрати частки ринку (21,4%), плинності кадрів та корпоративного управлінням (по 14,3%). Страхові компанії з іноземних капіталом насамперед переймаються мінімізацією ризиків пов’язаних з недобросовісною конкуренцією, з вітчизняним капіталом - неформалізованими бізнес-процесами, недостатністю капіталу та недобросовісною конкуренцією, втратою частки ринку, плинністю кадрів та корпоративним управлінням, (зазначено у порядку пріоритетності). Страховиків, статутні фонди яких мають змішаний капітал, хвилюють в однаковій мірі важливості питання недостатності капіталу, знецінення вартості активів та недобросовісної конкуренції.
Редакція щиро дякує усім експертам, які взяли участь у дослідженні й поділились на сторінках журналу власними міркуваннями стосовно складних і проблемних питань реалізації стратегія та тактики інвестиційної діяльність страхових компаній.
 
Антоніна Василенко, Віктор Тринчук, к.е.н., КНТЕУ,
Журнал "Страхова справа" № 3(23)2006
 
Почитаем прессу
Опубликовать

КОММЕНТАРИИ (0)


Обзор DEDALINFO