Пігулка замість евакуації. Як командири змушують медиків ігнорувати поранення

"На фронті дуже легко свідків ліквідовувати…" — сказав Андрій Зотя в інтерв’ю "Радіо Свобода".

Чому це стало можливим?

Медична служба підрозділу фактично втратила автономність. Командування, замість того щоб підтримувати медиків, диктує їм: "перев’язав — і на позицію". Контузії, осколкові поранення, ускладнення — усе це ігнорується. Поранені не виводяться з бою, не отримують необхідного лікування і... продовжують воювати під загрозою інвалідності чи смерті.

Ще страшніше — ці випадки не потрапляють до офіційної звітності. Вони зникають. І саме тому у штабах може виникати ілюзія: особовий склад повний, бригада боєздатна. Це — фіктивна картина, яка згодом призводить до ще більших втрат.

Чому це важливо?

Випадок Андрія Зоті — не приватний конфлікт. Це інституційна криза, яка стосується всіх:

• військових медиків, які опиняються між обов’язком і тиском;
• командирів, які жонглюють людськими життями, аби не допустити втрат у звітах;
• бійців, які втрачають здоров’я без шансу на порятунок;
• суспільства, яке не повинно миритися з цинічною брехнею під прикриттям війни.

Як працюють військові омбудсмени в арміях НАТО?

У країнах НАТО функції захисту прав військових виконують незалежні омбудсмени, які не підпорядковуються уряду чи президенту, а є підзвітними парламенту. Найбільш розвиненими моделями вважаються:

• Німеччина — Уповноважений Бундестагу у справах збройних сил (Wehrbeauftragter). Має право відвідувати частини без попередження, відкривати провадження за скаргами солдатів, готувати щорічний звіт парламенту. Повністю незалежний від виконавчої влади.
• Канада — Військовий омбудсмен Міністерства оборони та Збройних сил. Приймає звернення, проводить розслідування, має власний штат аналітиків, юристів і медиків.
• Нідерланди, Норвегія, Данія — аналогічні органи, які забезпечують зв’язок між військовими і суспільством та можуть ініціювати зміни до внутрішніх політик оборонного сектору.
• США — хоча класичного омбудсмена немає, функції контролю виконують Інспектор Міністерства оборони (DoD IG) і Служба захисту прав військових (IG complaint system). Будь-який солдат може подати скаргу через ланцюг командування або напряму до Конгресу.

Україні варто переймати саме ці підходи — з інституційною незалежністю, повноваженням на перевірки, захистом заявників та можливістю виносити обов’язкові рекомендації для Міністерства оборони і командування.

Що потрібно змінити?

Пропонуємо конкретні кроки, які вже включені до "Концепції розвитку ЗСУ":

1. Військовий омбудсмен — незалежний, підконтрольний парламенту, з правом перевірок у військах і захистом прав військовослужбовців.
2. Відновлення військової прокуратури та судів, які мають розглядати подібні випадки в умовах війни.
3. Захист медиків законом, заборона тиску на ухвалення медичних рішень командуванням.
4. Електронна система обліку поранень і евакуацій, незалежна від комбатів і штабних звітів.
5. Громадський контроль та фіксація звернень бійців і лікарів через незалежні канали.

Ми також підготували аналітичну записку для Верховної Ради й експертного середовища. Якщо ви стикалися з подібним — напишіть нам. Ваш голос може врятувати інших.

Не можна перемогти у війні, в якій бояться рахувати своїх поранених.

Цей текст є частиною роботи над Концепцією розвитку Збройних Сил України — стратегічного документа, який ми готуємо спільно з експертами, військовими, правниками та представниками громадянського суспільства.