Діалектика обману: Джон Бойд та когнітивне поле битви

Уявіть собі: система штучного інтелекту аналізує історію соцмереж військовослужбовця та його дружини. За кілька секунд вона виявляє вразливість до ревнощів і насильства. Майже безкоштовно генерує дипфейк про зраду й надсилає його солдатові. За годину досвідчений воїн психологічно зламаний і здійснює катастрофічний вчинок. Це лякаючий сценарій і водночас приклад нового поля бою ХХІ століття — людського розуму. 

Те, що НАТО називає «когнітивною війною», — це не просто перейменовані інформаційні операції. Вона виходить за межі суші, моря, повітря, космосу й навіть кіберпростору. Її мета — не контролювати, що люди знають, а формувати, як вони це знають, змінюючи процес орієнтації, який лежить в основі суджень і дій. Росія та Китай розглядають її як головний інструмент влади: спосіб фрагментувати суспільства й досягати стратегічних результатів, не переходячи поріг відкритого збройного конфлікту.

Американський військовий стратег Джон Бойд  ще у 1970-х роках передбачав: майбутні війни точитимуться передусім за свідомість людей. Він описав процес мислення через свою знамениту OODA-петлю (Observe — Orient — Decide — Act: Спостерігай — Орієнтуйся — Приймай рішення — Дій). На думку Бойда, саме етап «орієнтації» є найвразливішим — адже тут формується картина світу, яка визначає подальші рішення й дії.

Він стверджував, що справжня перемога полягає не лише у знищенні сил противника, а у руйнуванні його орієнтації та водночас у створенні нових можливостей для власної. Так народилася його концепція «руйнування і творення» (destruction and creation). Якщо супротивник не здатний коректно орієнтуватися, він втрачає спроможність до ефективних дій.

Сьогодні цю ідею адаптують до інформаційного та когнітивного простору. Коли людині або цілому суспільству нав’язують суперечливі, фрагментовані чи сфабриковані дані, процес орієнтації ламається. У результаті людина стає байдужою, розгубленою або діє нераціонально — саме це й називають «дивідендом брехуна». Це породжує цинічний виснаження. Люди взагалі перестають намагатися розпізнати дійсність.

Суть «дивіденду брехуна» полягає в тому, що коли в інформаційний простір запускають надто багато брехні й фейків, суспільство поступово втрачає здатність розрізняти правду. Люди відчувають виснаження, стають цинічними й уникають будь-яких зусиль перевіряти інформацію.

У політиці це проявляється так: замість того, щоб дискутувати про факти, лідери й громадяни сперечаються про версії реальності, кожна з яких виглядає однаково правдоподібною чи однаково сумнівною. У медіа ми бачимо схожу картину: навіть найвідповідальніші журналісти змушені витрачати ресурси на спростування нескінченних вигадок, а аудиторія тим часом втрачає довіру до всіх джерел.

У результаті формується атмосфера байдужості: «якщо все одно не можна довіряти нікому, то навіщо взагалі вникати?». І це — ідеальний ґрунт для когнітивної війни. Адже головна її ціль не в тому, щоб переконати у конкретній брехні, а в тому, щоб зламати здатність орієнтуватися в інформації.

Для авторитарних режимів «дивіденд брехуна» став одним із головних інструментів впливу.

• Росія систематично засмічує інформаційний простір неправдою про Україну, США та Європу. Її мета — не стільки переконати у конкретній версії подій, скільки зробити так, щоб ніхто не був упевнений ні в чому. У такій ситуації будь-яке рішення паралізується сумнівами.

• Китай інвестує в технології штучного інтелекту та когнітивні операції, щоб у перспективі змінювати не лише інформаційне поле, а й сам процес колективного мислення. Це дозволяє йому вести «війну без війни», досягаючи політичних і стратегічних результатів без відкритого збройного зіткнення.

Обидві держави чудово розуміють: у світі, де інформаційні потоки переповнені фейками, головним ресурсом стає не зброя, а контроль над орієнтацією людей. Той, хто визначає рамку, в якій суспільство мислить, фактично володіє майбутнім.

Для відкритих суспільств найбільша небезпека когнітивної війни в тому, що їхня сила — свобода слова і вільний доступ до інформації — перетворюється на вразливість. Демократії не можуть просто «вимкнути» небажані голоси, як це роблять автократії.

У результаті вони стикаються з подвійним викликом:

1. Як захистити публічний простір від потоку фейків і маніпуляцій так, щоб не знищити свободу слова?

2. Як відновити довіру до джерел правди, коли суспільство вже втомилося й часто не вірить навіть у перевірені факти?

Західні країни пробують різні підходи: від інвестицій у незалежні медіа й фактчекінгові ініціативи до нових освітніх програм з медіаграмотності. Але головна проблема лишається: когнітивна війна спрямована не проти фактів як таких, а проти самого процесу орієнтації — і саме його треба захищати.

Сьогодні нові технології роблять когнітивну війну ще більш небезпечною.

• Штучний інтелект дозволяє аналізувати величезні обсяги персональних даних і знаходити уразливості — емоційні, психологічні чи соціальні.

• Дипфейки та генеративні моделі здатні створювати правдоподібні, але повністю вигадані історії, фото й відео.

Це дає змогу запускати атаки не масово, а точково — проти конкретної особи чи групи. Такі операції дешеві, швидкі й надзвичайно ефективні. Уявіть: ворог знає, які саме образи чи повідомлення здатні підірвати довіру, посварити друзів, посіяти паніку чи змусити військовослужбовця втратити волю до дії.

Усе це перетворює поле бою ХХІ століття на поле свідомості. Той, хто здатен змінити сам процес нашого орієнтування — наші ментальні карти світу, — отримує вирішальну перевагу без єдиного пострілу.

Джон Бойд ще півстоліття тому попереджав: перемога у війні залежить не від кількості гармат, а від того, як ми мислимо. Його ідеї про OODA-петлю та процес орієнтації сьогодні набувають нового змісту.

Когнітивна війна — це не бій за територію чи навіть за інформацію. Це бій за наші внутрішні карти світу. І якщо ми дозволяємо їх фрагментувати, якщо перестаємо довіряти навіть самим собі — ми програємо, не зробивши жодного пострілу.

Авторитарні держави вже зрозуміли силу цього підходу. Тепер завдання демократичних суспільств — навчитися захищати процес орієнтації, відновлювати довіру та підтримувати критичне мислення. Це означає нові підходи до освіти, медіа й національної безпеки.

Бойд говорив, що перемога завжди починається з того, хто швидше і точніше побачить, зрозуміє й здіє. У ХХІ столітті це означає: хто здатен зберегти ясність мислення в океані обману, той і буде визначати майбутнє.

Автор: Дж. Уильям «БИЛЛ» ДеМарко, доктор наук, профессор, директор по инновациям и анализу Университета ВВС США, где он также является доцентом. Он — полковник ВВС США в отставке, прослуживший пять лет в командных командных должностях, охватывающих мобильность, дозаправку и совместные операции. Бывший стипендиат программы Гувера в Стэнфорде и научный сотрудник Кембриджского университета, он специализируется на оперативном проектировании, внутрифирменном предпринимательстве и лидерских инновациях в сложных военных системах. Мнения, изложенные в данной статье, принадлежат автору и не отражают точку зрения Университета ВВС США, ВВС США, Министерства обороны или какого-либо подразделения правительства США.