Приховані санітарні втрати та тиск на медиків: криза військової юстиції

Під час ведення бойових дій у підрозділах ЗСУ були зафіксовані непоодинокі випадки тиску на медичних працівників з боку командування з метою приховати санітарні втрати. Суть проблеми зводилась до того, що медиків змушували:

• не евакуйовувати поранених;
• не фіксувати поранення у службових журналах;
• оформлювати фіктивні відмови від лікування.

У низці випадків військові медики, які не погоджувались на подібні порушення, зазнавали дисциплінарного тиску, позбавлення доплат або переслідування за службовими ознаками. Такі дії не лише підривають систему військово-медичного забезпечення, а й спотворюють картину реального бойового стану частин, створюючи ілюзію повної боєздатності.

Службові перевірки у таких випадках виявилися формальними, без наслідків для ініціаторів незаконних наказів. Наявність формального представника з прав військовослужбовців при Президентові не забезпечує реального контролю через відсутність повноважень і незалежності. Для подолання цієї кризи необхідно впровадити інституційно незалежну вертикаль контролю.

Пропозиції:

1. Законодавче створення військового омбудсмена, підконтрольного Верховній Раді, з правом перевірок і незалежними повноваженнями.
2. Відновлення системи військової прокуратури та військових судів.
3. Внесення змін до Дисциплінарного статуту ЗСУ щодо відповідальності за тиск на медичних працівників та перешкоджання медичній евакуації.
4. Впровадження цифрової системи обліку поранень і ротацій, яка фіксує санітарні втрати незалежно від командного складу.
5. Створення тимчасового наглядового органу при профільному комітеті Верховної Ради України з аналізу системних порушень у військово-медичній сфері.

Надання допомоги пораненим — це не лише питання гуманності, а й показник рівня відповідальності держави перед тими, хто її захищає.

Чи існують посади військових омбудсменів у країнах НАТО?

Так, у багатьох країнах НАТО діє інститут військового омбудсмена, але в різних формах:

• Німеччина – один із найкращих прикладів. Там з 1956 року діє "Der Wehrbeauftragte des Bundestages" — Уповноважений Бундестагу у справах збройних сил. Він є частиною парламентського контролю над армією, має повноцінні юридичні повноваження, може проводити розслідування, вимагає відповіді від МО, відвідує військові частини без попередження.
• Канада – Ombudsman for the Department of National Defence and the Canadian Armed Forces. Має широку автономію, звітує напряму міністру оборони, опікується як службовими, так і побутовими проблемами військових.
• Норвегія, Нідерланди, Фінляндія, Данія – мають аналогічні структури, які часто є незалежними від уряду, а підзвітні парламенту.
• США – не мають класичного "омбудсмена", але діє Inspector General of the Department of Defense (DoD IG), який виконує функцію нагляду, включно з порушеннями прав військовослужбовців. Також діє система congressional casework – коли конгресмен або сенатор бере під контроль скаргу солдата.

У жодній країні НАТО немає "весільного генерала" на кшталт Решетилової – там посада омбудсмена або інспектора має реальні повноваження і фінансування, незалежність від політичної волі виконавчої влади.